Почуття

Воно є. не з'явилось раптово нізвідки а я просто його помітив. воно було всередині, але я останнім часом якось на нього намагався щосили не звертати уваги. адже воно постійно вимагає чомусь бачити когось, кого бачити я не можу зараз. можливо не тільки зараз, можливо завжди. тому я встромлював у вуха навушники, збирав речі і забирався геть. туди, де його не чутно. туди, де дивно, людяно і настільки гучно що важко почути навіть свого співрозмовника, а про те, аби почути його можна і не згадувати.
та, втікаючи від нього я втікав і від себе, щоразу розгойдуючи і загрожуючи свому внутрішньому світу все більше і більше.
але нещодавно я якось випадково почув його. воно сиділо, нічого не вимагаючи, просто насолоджувалось собою, своїм існуванням. йому не заважала відсутність їжі протягом значного  часу - у нього в запасах була якась "надія", як воно мені пояснило. мені ще й до сих пір дивно - не звик ще до того. але воно не вимагає більше нічого. я відчуваю що воно як ведмідь впадає у сплячку. не знаю правда як у тих лісових звірів із слухом та нюхом - та у цього звіра вони точно на відмінно - як тільки зачує запах чи просто примариться йому їжа - доводиться деколи втихомирювати а то і транквілізовувати. хоча із часом я все менше помічаю подібну поведінку.
а іще - його присутність мене заспокоює. я почуваю себе по домашньому затишно. воно настільке рідне, що я не проти, аби воно залишилось. звичайно, я його годувати не буду, головне підтримувати його у тонусі, на відстані від вщухання. то неважко - навіть коли втікав воно не так вже й зменшилось за три місяці. тому я просто залишу його, адже покінчити із ним я не зміг, як не намагався. тепер - навіть і не хочу. до того - намагався, тому що коли воно відчуває відсутність їжі і впадає у відчай - воно змушує мене дертись на стіни.
я його залишу. можливо я залишусь із ним наодинці, аж допоки хтось із нас не помре. якщо воно - перше, то нехай хоча б тоді помре у мене на руках, із гордістю, а не усамітнене невідомо де. можливо я по-дитячому наївний. можливо хтось порадить цього не робити. та я так хочу, аби воно жило в мені і тримало світло і затишок всередині мене для своєї господарки, що якось вийшла із дому та відтоді зникла...
живи, кохання!